Назва: Місто Белз. Статус: місто районного значення у Сокальському районі Львівської області. Розташування: Белз розташований на лівому березі річки Солокія (притока Західного Бугу) і правому березі потоку Річиця, в 3 км від українсько-польського кордону, в 12 км від м. Червоноград і в 25 км від районного центру - м. Сокаль. Площа: 5,85 кв. км. Населення: близько 2,5 тисяч жителів. Річки: Солокія, Річиця (Жечиця). Перша згадка в історичних документах: 1030 р. Історична довідка: Белз - одне з найдавніших міст Західної України, столиця удільного князівства, пізніше - адміністративний центр воєводства Речі Посполитої і батьківщина Белзького напряму в хасидизмі. Вперше Белз згадується в «Повісті временних літ», де йдеться про те, що місто було відвойовано київським князем Ярославом Мудрим у поляків. Існує кілька версій походження назви міста. Згідно з найбільш поширеною версією, давньослов'янське слово «Белз» або «Бевз» означало болотисту, вологу місцевість; те саме слово в бойківському діалекті означає непрохідне, болотисте місце. Є також версія про кельтське походження назви: у кельтських мовах «белз» або «пелз» означало воду, потік. Ця версія з'явилася на початку 20 століття у зв'язку з численними знахідками слідів кельтської археологічної культури на території Прикарпаття. Ще одна версія пов'язує назву з давньоруським словом «б'лізь» (біле місце, поляна серед темного лісу). У 1233-1241 рр. місто знаходилося у володінні Данила Галицького. Взимку 1240-1241 рр. місто зруйнували татаро-монголи. До 1340 р. містом управляли воєводи і намісники Галицько-Волинського князівства. У 1340 р. місто перебувало у складі Литовської держави, а з 1387 р. Белз став частиною Королівства Польського. У 1462 р. поляками було ліквідовано Белзьке князівство, і місто стало центром Белзького воєводства. У 1499 і 1502 роках його спалювали татарсько-турецькі війська. У ході війни під проводом Богдана Хмельницького у 1648 р. козацько-селянські загони обійшли місто, обмежившись викупом. У 1704 р. Белз був зруйнований шведськими військами, а в 1772 р. він разом з Галичиною увійшов до складу Габсбурзької монархії. У 1914-1915 рр. місто було зайняте російськими військами і війшло до складу Галицького генерал-губернаторства. В ході військових дій Белз значно постраждав. Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 році Белз короткий час був повітовим містом ЗУНР, а в 1919 році увійшов до складу Польщі. У 1939 р. Белз в ході Польського походу був зайнятий Червоною армією, а потім за Договором про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом увійшов до складу створеного нацистами на території Польщі Генерального губернаторства. Перед входженням Белза до складу Третього рейху місто практично покинуло його основне населення - євреї. У 1944 р. напівзруйнований Белз знову став частиною Польщі. У ході обміну населенням між Польською Народною Республікою та Українською РСР, а також після операції «Вісла», з Белза і округи були виселені всі українці. Цьому чинили опір загони УПА, що діяли в окрузі. Один з них в 1949 р. обстріляв з мінометів залізничну станцію під час операції по депортації українців. У 1951 році частину Львівсько-Волинського вугільного басейну разом з розташованим на захід від вугільних розробок Белзом передали до складу УРСР в обмін на гірський нафтогазоносний Устрицький район. При цьому польське населення Белза (близько 800 осіб) разом з усім рухомим майном було вивезено, а на його місце в порожнє місто поселені в основному українці з Нижньо-Устрицького району, а також вихідці з інших районів України і СРСР. У 1951 р. Белз став центром Забузького району Львівщини, яке у 1962 р. було скасовано і введено до складу Сокальського району. З 2001 року Белз і його околиці за рішенням уряду України стали Державним історико-культурним заповідником «Княжий Белз». Основні визначні пам'ятки: Костел і монастир домініканців, Костел Діви Марії і каплиця св. Валентина, дерев'яна церква св. Параскеви, Аріанська Вежа, міська ратуша, католицьке та єврейське кладовища.