У 6 столітті н. е. на цій місцевості розташовувалося поселення племені Гузи, внаслідок чого місто успадкував назву від цих племен. Місто Узин вперше згадується в історичних документах з 1590 року як укр. Узеніця, пізніше - укр. Темберщіна, а з кінця XVIII століття несе свою сучасну назву. З 1923 року по 1930 рік був районний центром Білоцерківського округу, з 1930 у складі Білоцерківського району УРСР, з 1932 у складі Білоцерківського району Київської області, з 1934 року по 1963 рік районний центр Київської області, з 1963 у складі Білоцерківського району. У 1956 році Узин отримав статус селища міського типу, а з 25 серпня 1971 року - міста. У 1930 р. в Узині народився Павло Попович, якому судилося стати першим космонавтом-українцем. За космічні польоти він був двічі удостоєний звання Герой Радянського Союзу та відповідно з діючим тоді законодавством на його «малій» батьківщині було встановлено його погруддя (1974 р., скульптор Л. Кербель, архітектор Г. Лебедєв). Узин ж у 1950-ті роки перетворюється в режимне містечко радянських військових льотчиків. Тут розташовувався елітний підрозділ стратегічних бомбардувальників. Після розвалу СРСР воно було розформовано, а літаки передані Російській Федерації. Нині про це нагадує своєрідний архітектурний комплекс, що представляє собою обнесений бетонним парканом військове містечко Його значного виду контрольно-пропускні пункти, подібні добре укріпленим вогневим точкам, красномовно нагадують про відносно недавню надсекретність містечка.